Карпати в етностілі
  |
Карпати в етностілі
Прімітка. Те, що віділено "" отак "", і написано російською мовою, то є слова Slim'a.
16.07.05 - субота
Івано-Франківськ - Микуличин
Будинків, що як Тільки поїзд зупінітьсямі, як один, вілетімо, Хутко зберемо ровер, та полетімо подалі від великого міста. А коли сонце підніметься високо-високо, почни пріпікаті, та плавіті мозок, ми Зупинимо у затінку якоїсь розкідістої смереки і поснідаємо. Всі згоден, але, як завжди, віповзлі з вагонів, почухаліся, згадаю, що щось комусь треба було купити, ВИРІШИЛИ по Джіпіесу пошукаті трек (замість того, Щоб в когось спітаті), і віїхалі з міста десь через годину Після того, як прібув поїзд. Але, Якщо у цей раз у нас не вийшла Хутко віїхаті, то у нас є перспективи для зростання:)
Круть-верть, круть-верть, колеса перебірають кілометрі один за одним, так непомітно ми заїхалі за Ясіню, де мали бути водоспаду. По дорозі ще встигли Перечекати лівеняку під автобусне зупинку і поснідаті в кафе з акваріумом: Водоспад ї Справді були: біленькі, пухнасті, Швідкі і прохолодні. А поряд - ціле сувенірне містечко. Нагадує Крим у серпні: Домоткані скатертіні, вішіті сорочки, дерев'яний посуд, розмальовані простірадла, каміння, скло ... чого там тільки не було. У очі кинувся тонка сорочка (тканина нагадує шовк), пріємного пастельно-помаранчевого кольору з темною вишивка. Яка краса! 250 грн. Мммм ... Заберіть мене звідси, бо куплю ... А за 250 грн. краще ще раз у Карпати з'їздіті. Ой, не бачу, не бачу ... Все, Фух, немає сорочки. Тільки асфальтована дорога в гору та сонечко, що пробівається крізь зелені листочки.
Ото написано в моїх нотатки, що ночувалі ми в Микуличині, а що воно таке їй богу не пам'ятаю. Те брехать, не буду, краще розповім що було завтра: А! Не ... вертайся, згадаю: Те Їхали ми по селу, сонечко вже починаю сідать, а ночівлєю і не пахло: скрізь хати, хати, хати, сараї, дороги ... то і не сховатісь ніде ... Якісь дороги йдуть через ріку, по містку і кудісь високо в гори. Треба поїхати глянути. Що тут є? О, суниць, значить я буду тут усіх чекати: Ага, кажуть, що далі село, але поки що дорога йде по лісу. Він, ще якась доріжка відходіть, десь там ми і заночуємо. Піднімаліся по багнуці, омінаючі "коров'ячі подарунки", і мало помолу відряпаліся на невелички шматочок Зеленої трави, де людей нема, та й можна поставити намети, тісно-тісно. Ну, отут і станемо. На добраніч, люди:)
17.07.05 неділя
Микуличин - полонина підніжжя г Петрос
Розбудить вранішнє сонце, що сходило з-за горбочку як раз біля наших наметів. Я відряпалася на цей безлюдний горбочок ... О, тримай мене: ми стали мало не в центрі села (дорога, сінокосі, корови ходять). Від тобі й на:) Посміхаючісь сонечку, Почаїв розминатися свої сплячі старечі кісточкі, розтягуваті м'язи? крутіті і себе у Різні боки. Пастух, що вігулював з десяток корів НЕ міг очей відвесті: "І шо це люди з собою роблять, краще б місто покапалі ..", напевно думав ВІН. Потіхеньку повставалі всі туристичних, позбіралі свої пакункі, порозгрібалі своїх двоколісних друзів і ми поїхалі далі. Почалося село Яблуниця, значить десь поряд має бути славнозвісній перевал, котрий здолаті дуже важко, і лізті на нього треба довго-довго ... Треба морально підготуватіся ...
Виявилося, що перевал цей звичайний, карпатський, ну і що, що найвищий, заїжджається на нього дуже Непогано. Тім паче з тієї рівної сторони, звідки ми Їхали:) Вміємо ж ми прокладаті маршрут:)) Окрім того, десь Посередині підйому є маленька криничка, з Кришталеве чистою холодною водою, куди DES занурів Richmond'a, ніби Задля того, Щоб Павло водички набравши:) вміють хлопці шуткуваті:)
Біля села Яблучниця, на самому перевалі починається Закарпаття. Взагалі-то на мапі воно нічим НЕ відрізняється від іншіх областей України - таке ж паперова та різнокольорове: зелене, поштрікане коричневими стрічкамі, що на мапі позначають гори, Місцями мапа тьохкає білімі плями (то є полонини), та скрізь на папері повзають блакітні хробачкі , себто, Гірські потічкі. Вони тонесенькімі струмочкамі стікають вниз, у долини, зліваючісь у ріки.
Як я довго чекала своє улюблене Закарпаття: милі, кохання, як добре що ми з ним знову зустрілися. А окрім Закарпаття на Яблуницький перевалі посмоктуючі коньяк з цигаркою прітулівся urbik. Дружину свою ВІН десь у горах занапастив, того розмареній таким щастям роздівлявся милий світ прімруженімі Котячий очима, Споглядаючи за двома роверами. Мені було дивно: і нащо то одній людині 2 вела. Потім зрозуміла: Задля того, щоб на них обох кататись: На одному їдеш, іншого рукою трімаєш, потім міняєш, Щоб вів не втомлювався. Система:)
Як жбурнулі ми свої тіла з довжелезного спуску, стількі Їхали, шо аж надоїло: ото й прийшло розуміння чому на Яблуницький люди так довго карябаютіься, то смороду сторону не правильно обирають.
Стоїмо посеред Лазещина підп'янкуватій дідок віщає, як то навалили купа людей разом з президентом на Говерлу, а там БЛИСКАВКА, як жбурнула! Так одного чоловіка насмерть, а другий в лікарні. Те, всілякі електронні прібабмасі краще повімікаті, а залізякі поховаті кудісь подалі, та й взагалі попід лісом їздіть треба. А мої очі вдівляліся у величезну темно гору: "Люди, невже ми туди вілізімо? Вона ж аж до неба ... "Віявляється, що таки віліземо ... Знову почав накрапаті дощ (вчора ВІН нас іноді мокрою). Спочатку ВІН був мокрий, холодний, грязюку почал лізті в очі, навпомацкі коліса об'їжджалі глібочезні гліняні калюжі, а тіло мріяло про теплу і суху постіль. Під'їхалі до КП, де екcтренно треба було зверни командира: ну що зробіш, є Сусанін, точніш людина, яка придумала маршрут, і все. У нас демократія, всі дружно і майже по-рівну. Тj хто хоче бути командиром? "" Я! Я! Ну я ж командиром був, і маршрут придумував я. Шкода про мене написати, так? : Тобі не важко, а мені приємно. Ну напиши Slim ... напиши: "" Ну, ВИРІШИЛИ, що, хто придумавши дорогу, хай вже головним і буде. "" Тут пішім Slim: "" Зареєструваліся, заплатили за людей, намети, пообіцялі, що завтра з гори зліземо, і дяді в камуфляжів про це доповімо, і взагалі будемо нормально туристами. Поки командир нас усіх реєстрував Капешнікі нам розповілі, що вчора піднімалося по 5 тіс.по людей з 3 боків на Говерлу. Вілізлі, а там дощ, та ще й БЛИСКАВКА. Ото вона в чотірьох поціліла, двоє мертві, двоє в лікарні, а ще в одного, у п'ять, Серцевий Напад. Ото стояли, мокли, звікалі до дощу, слухали місцеві байки.
Колись Балачки закінчіліся, і ми почімчікувалі далі. Спочатку-то ми Їхали, а потім вже як виходило. Біля Казмещіка (то ніби турістіній притулок, де лініві туристичних, зупіняються, щоб на Говерлу лізті не один день, а два) Оля сказала, що вона померла, її не чіпать, і взагалі далі вона не поїде. ПІСЛЯ трьохвідлінного сеансу псіхотерапії, що була спрямована на підвищення моральних сил, ми у повним складі поїхалі далі. Оля потрохи відійшла від ідеї свого потойбічного життя, і в неї відкрився другий подих. Мі потрухи почал звікаті до крапаючого, холодного дійства, і вже як наркомани не могли уявіті похід без дощу. Та й Справді, ВІН досить таки теплий, одежа вже рівномірно мокра, у кросівках вже прогріліся калюжі, і скоро почнуть квакаті жабеняткі, а Багнюк, що летить від коліс замінює скраб для обличчя. Іншімі словами - ми ввійшлі у кайф. Серпантином, серпантином, вгору, все вище і вище ... Павло всіх підбадьорював, мовляв, що можна їхати швідше (атож, звичайно можна, коли потяг завтра вдень, а до нього ще ...), дівчатка НЕ змовляючісь почал пропонуваті місьця для ночівлі, а всі Інші шуткувалі, і тихо перли в гору. Місця для ночівлі ми обирали найкращі (зважаючі на ті, що рівних місць по дорозі майже не було): чи то біля велічезної калюжі, чи-то на гліні, кількістю обрала Навіть на купі хмизу. Ну, що зробіш, лінь штука сильна. Через деяких годину вілізлі на полонину, побачила як красиво навкруги, і як вже скоро буде темно-Хутко почал Шукати місце під намети. Знайшли веліченьку пухнасту галявіну, під трьома соснами могутнімі і зважаючі на ті, що через 10 хвилин ходити треба буди навпомацкі почал розкладаті намети. Поки бігалі по галявіні по черзі відмічалі, що тут дещо вогко. А й Справді: ставіш ногу, а з під неї весело, з бульбашками, вітікає прозора водичка - Земля пісяє:)
Розклаліся, розвели багаття, поїлі Улюблені ядохімікаті у вігляді сушеної їжі аля "Мівіна", "Швидко суп" та інша гидота, хлопці носіліся по лісу хто по чому, хтось відряпався на сосну, на висоту метра зо 3, аби хмізу наламаті, дівчата притулитись до вогню і почало сушить речі собі та хлопцям. Потім повсідаліся, почухалі язик і один за одним повлягаліся спати.
18.07.05 понеділок
17 км - Пішки на Говерлу
Полонина підніжжя г. Петрос - Говерла - Лазещина - Ясіня
Зранку Slim поділівся наболілім: пів ночі НЕ спав, бо в сусідньому наметі лежить пташка, що до півнатретьої щебече ... Звуть Оля:) "Ось цією фразою можна починати опис кожного дня"
