Велотур- велотуры по Европе, Азии, Украине
Карпати в етностилі
Зранку прокинулися, неспішно позбиралися, почистили біціглі, постояли під дощем і знову поїхали у гори. Проте тепер вже вчотирьох: DES поїхав на роботу. Якимись чигирями, обережно пересуваючи колеса по манюсінькій доріжчі мало не по чужим городам, намагалися не впасти в широку річку, що була одразу під схилом все по більш крутому схилу ми лізли в гору. В якийсь момент мої очі натрапили на чорницю. Ото радості було: Видно, пройшло багацько часу, бо прийшов Slim і почав за вуха мене відтягувати від кущів. Що ж поробиш, прийдеться йти. Вел в мене було конфісковано за погану поведінку, а я, скориставшись нагодою нагребла повні долоні ягід і принесла Олегу з Олею. Оля сиділа попід тином, біля чийогось двору. Як виявилося, навпроти живе дідок, скований паралічем, а як раз за тином – бабця, в котрої ми купили сиру й молока. Сир виявився напрочуд смачний – у Київ такий не привозять. А бабця, видно, не має співрозмовників, почала нам розказувати про своє життя. Розказала, що народилася в Ясіні, а селу вже більше тисячі років (насправді йому близько 300), молодою дівчиною пережила війну, годувала сім’ю, бо мати хворіла, а батько загинув, пішла до колгоспу та за декілька років позбирала собі та матері на взуття і теплий одяг… У Ясіні зустріла чоловіка, одружилися, народилася донька, яка тепер живе біля річки, ближче до центру села. І от 2 тижні тому чоловік помер. Тепер вона одна, зовсім одна. Зимувать піде до доньки, бо тут, у горах, снігу навалює стіки, що аж тину не видно…
Ми уплітали смачнючий сир і потрохи розпитували бабцю про життя… Спробували молоко, та і подумалося, а де ж тут тварини живуть, коли тут схил, постійні вітри, та ще й зимою снігу навалює. От і запитали, чи є у бабці коза.
- Коза? Та нащо вона мені здалася? – бабуся скривилася, зав’язала міцніше хустку – Я її не люблю. Не хочу я кози – отже молоко було коров’яче.
- А он там, – бабця показує поза спиною, в далечінь, на велику блакитну гору, – Парашка, а за нею Говерла. Всі 72 роки прожила в Ясіні, а туди не ходила. Я тіки-но на Дрогобраті 2 рази була. І все. А ви чули, що вчора жінку Ющенка блискавкою вдарило, а його замісника вбило…- от чутки в селі розповсюджуються, тіки-но щось скажи!:) Бабця на місцевому діалекті, який незавжди був зрозумілий, розповідала легенди, пригадувала щось приємне зі свого життя, казала про тяжкі часи, згадувала про чоловіка і пускала сльозу… Маленька, стара бабця, згорблена, покручена життям, стояла посеред яскраво-зеленої галявини і обтирала хусткою сльози. Отак проходить довге життя, постійно працюєш, долаєш численні перешкоди, а після смерті ніхто й не згадає… Та й чи треба ті спомини?
Прийшов час, коли ми мали їхати, почали прощатися… Запропонували поміч, а бабця відмовилася…
Зелені пухнасті гори підперезані золотавими доріжками змінювалися одна за одною. От натрапили на невеличкий хутір, хатин зо 5. Вони, бідненьки, похилені, вікна мало-помало вилізають з під-землі, під соломяною стріхою висять почорнілі від диму ловешки, біля хат бігають чумазі дітлахи, батьки рубають дрова та пораються у дворі. Тиша, спокій, свіже повітря… Отаке от воно гірське життя, здорове, бідне, трохи сумне, проте романтичне…
Дорога невпинно йшла в гору. Через декілька кілометрів ми заїхали у густий ялиновий ліс: стовбури дерев стояли на відстані менше метра і глиб лісу була темною-темною, аж чорною. Стало зрозуміло звідки беруться страшні казки про дивні хати на ногах, волохатих демонів та страшних лісовиків…
На одному з підйомів, посеред дикого лісу, швидким бігом спускалися 2 хлопця, років по 8-10 і балакали по-москальски…Де вони тут взялися? Малі, російськомовні, хлопці, які знають місцеві ліси, ще й ходять по стежкам, якими туристи зазвичай не користуються…
Виїхали на турбазу Драгобрат. Холодний вітер, сіра багнюка, будинки, ніби закинуті всіма, блискучий джип, маленька крамничка і пастух… Якесь місце моторошне… Треба шукати ночівлю… Де б то його стати на полонині, щоб вітром не знесло? Насилу знайшли місце поміж низьких дерев. Від вітру мають захистити, значить зранку прокинемось там, де засинали.
20.07.05
хребет Апшинець – Свидовець – Шаса
Вночі була сильна гроза. У Олега з Олею навіть намет разом зі спальниками мокрі були…Прокинулись, у вухах свистить вітер, очі вдивляються у сіру холодну мряку, а на термометрі +8… От же ж туристи дивний народ: зимою їздять в Крим, погрітися, а в літку лізуть в гори, де ще сніг лежить і холодно, навіть коли понатягуєш на себе все лахміття, що з собою узяв…
Переїхали маленький струмочок, доїхали до верхньої опори підйомника і угледіли величезний язик снігу. Дівчата все покидали, побігли помацати. Він виявився цупкий і колючий. Він був більше схожий на лід, подрібнений на маленькі крапельки. От стоїш ти посеред літа зі сніжкою в руках і думаєш як би хлопців поцілити. Але стрілки з нас нікудишні, то сніжки навіть й близько не долетіли:)
Также вы можете прочитать про как выбрать велосипед для велотуризма и как выбрать велосипед для велотуризма.
