Велотур- велотуры по Европе, Азии, Украине
Карпати в етностилі
Почали зявлятися якісь сінокоси, тобто село вже близько. Дивлюся щось над головю Slim’а полетіло. Напевно, привиділося. Дивлюся, знову. О, так це ж палиця! Оn тобі й на! Та, це, мабуть, люди сінокос чистять, а по цій дорозі ж ніхто не їздить, от вони й недивлячи кидають. Проїхали метрів 300, Олег віщає у кущі грізно-педагогічним голосом. Виявилося, хлопці років по 5 цілили в нього камінням… От так і дітки, от так і гостинність. Поки доїхали до центру села нас ще хлопець років 8 обматюкав. Що за село? Просто унікальне, тим паче як для Закарпатської гостинної області. А поки в магазині купляли щось поїсти побачили нове слово… Чи-то муфлони, чи-то мафони… А, яфони!:)Мало того, вони є чисті, і брудні, подешевше.
Отак, дивуючись що ж це за село, споглядаючи за сонечком, що не впинно скочувалося вниз і думаючи де б це його заночувати прикотили до с. Сине вир, де нас чекав urbik, вже другий чи третій день… urbik сказав, що він знає кльове місце, де можна поставити намети. Ми довго згадували де ж це на Міжгірському перевалі є кльове місце, і на всяк випадок вирішили дізнатися може нас приймуть до найближчого санаторія. Поки дочекалися бабцю, яка знає розцінки, сонце сіло і стало зовсім темно. Захотіли з нас по 40 грн. з хрюкала взяти. Не, ми краще якось у наметах: ) Ну, нічого, все одно є місце для ночівлі.
Карябаємося на перевал, якісь хлопчаки років за 20 почали нас рахувати… Після Колочави, це якось не дуже гарно виглядає. Приїхали на довгоочікувану ночівлю: поляна якраз біля дороги, нічим не захищена (ані тобі дерев, ані тобі тину) – нас “зовсім не видно”, просто як Ейфелеву вежу посеред чистого поля, під ногами купа подарунків від корів та битого скла… І що це його далі робити? Slim і я підняли ґвалт, що жити ще хочеться і давайте щось робити – тут ночувати небезпечно. Спочатку була якась підтримка з боку Олега і Олі. Але потім їх обламало і вони пішли розкладатися. І тут, прям до нас, під’їжджає вантажівка, з неї щось кричать, і починають виплигувати бугаї… Ми вп’ятьох, як вкопані стали. Я вже почала вираховувати, що мені тут залишати і в якому напрямку дряпати, і як же залишити тут свій коханий ровер. Стоїмо, рахуємо останні хвилини свого здорового життя… Дивно, їх тіки двоє… Невже вони не до нас? Ой, мама, до нас! Ой, дядя, йдіть звідси, без вас тут теж добре… Ой, фух, то він за водою (галявинка якраз була перед джерелом)… Другий, матюкаючись поліз на вантажівку, відкрив капот і почав голосити… Ой, вона в них зламалася… Дяді, давайте швидше ремонтуйтеся і їдте, не привертайте зайвої уваги, нам тут ще ночувати…Ой, поїхали….Слава Богу…
22.07.05
перевал – Воловець
Зранку на свою превелику радість прокинулися живі, здорові, з біціглямі, в наметах і таке інше. Гостей вночі не було, отже ще поживемо: Поснідали, зібралися і подряпалися далі на перевал. А там, знайомою дорогою до потяга, у Воловець. “”После перевала с котрого я чуть ли не пешком сходил из-за того что передние колодки стрелись у нас еще был источник после Межгорья, ну тот вонючий : ) а потом еще один ржавый истчник, а потом еще перед Воловцом был перевал где я настаивал на “завершаюшем поход чае” и где съел банку сгущенкик оторую провозил с собой чуть ли не весь поход. А еще там было холодно и все сидели закутаные. А еще ты пробовала сможеш ли ты проехать через весь Воловец не разу не крутанув педали.”"
А от і Воловець, де наше улюблене кафе? Невже та офіціантка, що обслуговувала нас торік? Може, бути… Ням-ням: Тепер вже зовсім спокійно: ) Шлунок нагодований, мозок заспокоєний, сидимо під потягом, наплічник повен флешок зі спогадами, голова повна приємних емоції… Похід вдався:)
- Ой, тіки не кажіть, що ви до мене… – здається, велосипедисти вже комусь набридли:
- Доброго здоров’я:) Таки до вас:)
- Ну, тоді заходьте…
Урбіка в поїзд не пустили, а в касах білети, як завжди, скінчилися. Прийдеться їхати з пересадками…
Ляси поточили, чаю випили, сіли грати в слова… Скіки не грали, Олег завжди виходив останній. Не вийшло в мене і Олі його обіграти. Ну, нічого, ще потренуємося: ) Поки грали, поїзд зупинився серед поля, по коліям почали бігати чолов’яги та гучно матюкатися… Локомотив зламався:) Простояли години зо 2 і поїхали. Доїхали до Львова, а біля стовпа стоїть Урбік. От тобі й на!
- А ти як сюди потрапив? – мене дивувало, як він приїхав швидше поїзда.
- Та став за фурою, і хутко доїхав…
- Та ну! Не може бути! Тут же тулити кілометрів 150…
- Та воно ж знаєш, аеродинаміка, зручно…
Так балакали, балакали, я вже почала вірити в суперспортивні можливості Урбіка, як він здався і сказав, що обігнав на електропоїзді: Отак-от, дитину обманював…
Отак ми з’їздили у Карпати…не в перше, і не востаннє… До зустрічі, гори!:)
Краткое содержание:
карпати
івано-франківськ село де купити вишиту сорочку
велотур карпати
велотуризм карпаті
велотуризм карпати
велотуризм карпати львів
місця для ночівлі велотуристів Закарпаття
ядохімікати блискавка
Также вы можете прочитать про велотуры и велотуры 2011.
